Помер Андрій (navy)... вічна пам'ять

Назад   Львівський форум акваріумістів > Інше > Балачки
Правила форуму !!!
Громадські гурти Баня Галерея Нагороди ЧаПи Учасники Календар Позначити усі розділи як прочитані

Балачки Розділ в якому можна розмовляти на будь-які теми, неповязані з тематикою порталу, але в межах правил !

Відповідь
 
Параметри теми
Старий 02.04.2010, 18:32   #1
Охват Марьян
Засновник форуму
 
Аватар для Охват Марьян
Львів, Левандівка
 

Реєстрація: 10.11.2007
Дописи: 8.733
Подякував(ла): 5.017
Подякували 30.917 разів в 6.720 дописах
Репутація: 31868

Аквафото Аквафото Аквафото Активність Меценат Акваріуміст року Аквафото Акваріуміст року Аквафото Аквафото 

Az Історія мого міста

У нас на форумі багато форумчан з різних міст. А що ж ми знаємо про своє місто/село/ вулицю ? яка його історія, традиції, звичаї ?

Запрошую до цікавої бесіди всіх !!!
__________________
Головний ворог акваріуму - акваріуміст (с)
Охват Марьян зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Користувач подякував Охват Марьян за цей допис:
navy (03.04.2010)
Реклама
Старий 02.04.2010, 19:34   #2
Doc-tor
Живу на форумі
 
Аватар для Doc-tor
Varpalota-Ungvar, Hungary
 

Реєстрація: 19.04.2009
Дописи: 2.988
Подякував(ла): 3.216
Подякували 11.535 разів в 2.548 дописах
Репутація: 6648

Акваріуміст року Активність Меценат Акваріуміст року 

Типово Re: Історія мого міста

Ну що ж почнемо.
Форум знаходиться у Львові.


Львів — найбільше місто Західної України, що протягом багатовікової історії було науковим, культурним та національним центром регіону. В найдавніші часи — столиця Галицько-Волинської держави, згодом — адміністративний центр Руського воєводства, Королівства Галіції і Лодомерії. У 1918-19 роках — столиця ЗУНР. Після захоплення міста Польщею Львів став центром однойменного воєводства. У Другій світовій війні був окупований спочатку радянською, а потім німецькою арміями. У повоєнний період відійшов до Радянського Союзу. З 1991 року — адміністративний центр Львівської області Незалежної України.

Заснування

Історики встановили, що на місці сучасного Львова, зокрема на Знесінні людське поселення існувало ще у V столітті. Ці землі належали Великоморавському князівству, а потім Польщі. Нестор Літописець згадує, що у 981 році ці землі були приєднані до Київської Русі Володимиром Великим. У часи феодальної роздробленості тут утворилося Галицьке, а згодом Галицько-Волинське князівство.
Історики припускають, що Львів був заснований у 1247 році князем Данилом, як місто для його сина Лева, де би він був удільним князем.
Перша згадка про Львів міститься у Галицько-Волинському літописі (1256 р.):


« …І коли Данило і Василько збиралися до бою з татарами, трапилося таке, як кара за гріхи. Зайнявся Холм через окаянну бабу, і полум'я було таке, що з усієї землі було видно заграву, також і зі Львова по Белзьких полях, бо сильним було полум'я пожежі.» » .
Місто, назване королем на честь свого сина Лева, було важливою фортецею на Волинському шляхові, який з'єднував Чорне море з Балтійським і проходив через такі галицько-волинські міста, як Галич, Львів і Холм.

1256-1349: Галицько-Волинська держава



Після смерті короля Данила Романовича, князь Лев переніс столицю Галицько-Волинської держави у Львів. Стольним градом місто залишалося на протязі всіх наступних князювань. У 1303 році король Юрій І Львович домігся від Константинопольського патріарха окремої Галицької митрополії, незалежної від Київської, з центром у Львові.
Княже місто знаходилося навколо сучасної площі Старий Ринок. Трохи вище сучасної церкви святого Миколи стояли княжі палати, від яких йшла вулиця на базарну площу (нині — Старий Ринок). Місто було оточене валами і двома захисними ровами. Княжий замок-дитинець знаходився на горі Високий замок і був укріплений валами, мурами і частоколом. На горі і сьогодні є залишки оборонної стіни фортеці. На початку ХХІ століття мер Львова Любомир Буняк виходжував ідею відбудови Високого замку, проте вона не знайшла підтримки у львів'ян. У цей період Львів населяли в основному русичі, проте завдяки столичному статусу міста тут стали засновуватися діаспорянські колонії, як-то вірменська чи німецька.
З часів Галицько-Волинської держави у Львові зберігся костел Івана Предтечі. Його князь Лев подарував своїй дружині Констанції, угорській принесі (дочці короля Бели IV), на весілля, яке відбулося у 1247 році. Церква носить ім'я Івана Предтечі тому, що церковним ім'ям князя Лева було Іван. Костел значно перебудовувався, а зараз тут розташований музей найдавніших пам'яток Львова. Історики також відносять до цієї доби церкву святого Миколая, проте та церква, яка стоїть сьогодні лише збудована на місці старої княжої головної надвірної церкви 1292 року.
У княжому Львові були німецька, татарська і вірменська колонії. Навколо будинків міщани садили сади. Міські поля знаходилися на західному березі Полтви в районі сучасного проспекту Чорновола.
У 1340 році після вбивства (отруєнням) боярами останнього князя Юрія ІІ, на Львів здійснив набіг польський король Казімір ІІІ Великий, розграбувавши місто, зокрема княжий Високий замок, вивіз до Польщі галицьку королівську корону. Галицькі бояри під проводом Дмитра Детька прогнали Казіміра і утворили Галицьку боярську республіку, що проіснувала десять років на чолі із Дмитром Детьком, що прийняв титул «управитель Руської землі».

1349-1387: Становлення над Львовом польської влади



Перша львівська ратуша



Латинська катедра


У 1349 р. польський король Казімір ІІІ Великий вдруге пішов походом на Галичину і здобув Львів. Він встановив місту статус столиці Руського королівства — складової частини тодішньої Польщі з правами широкої автономії.
У 1356 році Казімір дарував Львову маґдебурзьке право. У Львові було три міські управи:
  • Головна управа (до її повноважень не входило лише управління гетто та вірменським кварталом). На її чолі стояв війт, що керував міським життям і затверджувався польським королем
  • Кагал — виборна управа геттом
  • Вірменська управа (до 1469 року) — управляла Вірменським кварталом
Головна міська управа потребувала спеціалізованого приміщення, тому король наказав перенести центр міста з площі Старий Ринок на нове місце, південніше, збудувавши нові квартали. Для цього були запрошені німецькі ремісники, які розбудовували Львів за тамтешніми звичаями: центральна площа (з ратушею), оточена житловими кварталами, лінія укріплень. Так виникла площа Ринок і сучасне львівське середмістя (територія між проспектом Свободи, площами Міцкевича, Галицькою, Соборною та Митною, вулицями Підвальною, площею Данила Галицького та вулицями Івана Гонти і Торговою). Місто тим часом активно полонізувалося: у середмісті жили в основному поляки-католики, проте тут утворилися єврейське гетто, руський (український) квартал та вірменський квартал; у кожному із них була своя культова споруда, а за містом — цвинтар. Католицьке кладовище знаходилося під стінами Латинської катедри — єдиної споруди того часу, що збереглася по сьогодні. Разом із тим все передмістя, як і навколишні села були населені русичами-українцями, була також заміська єврейська громада.
У 1370 році польський король Людовік Угорський, по смерті Казіміра Великого призначив намісником Руського королівства князя Владислава Опольського, який через сім років передав Галичину Угорщині. Угорська зверхність тривала 9 років, після чого польські війська під керівництвом королеви Ядвіґи знову захопили Львів у 1387 році.

1387-1772: під владою Польського королівства та Речі Посполитої



Успенська братська церква



План Львова 1700-ого року


У 1387 році Львів став адміністративним центром Руського воєводства.
У місті знаходилися резиденції православного, вірменського, римо-католицького і уніатського єпископів, три юдейські общини (міська, передміська та караїмська). У Львові було велике гетто і вірменська діаспора. На початку XV ст. місто налічувало близько 10 тис. жителів, а в першій половині XVII ст. воно стає найбільшим містом України (з населенням 25-30 тис. чоловік). Основою економічного розвитку були торгівля і ремесло. На львівському ринку можна було побачити шовки, килими і прянощі з країн Сходу, хутра з Росії, вина й худобу з Угорщини та Валахії, товари з інших західноєвропейських країн. У Львові розміщувалися склади, а купці були зобов'язані продати у місті третину краму. Були широко відомі вироби місцевих ремісників, об'єднаних у XVII ст. у 30 цехів (які зосереджували 133 професії).
Турецький мандрівник Евілія Челебі писав так про львівських дівчат того часу[1]:
« У сприятливому кліматі тутешніх місць дівчата такі гарні, що побачивши їх, одягнених у шовковий розмаїтий одяг, сонцеликих, з очима козулі, газелі, сарни, втрачаєш голову » Крім цього, місто залишалося фортецею, яка не раз відбивала напади ворожих військ (найчастіше турків і татар), пережила облогу військами Богдана Хмельницького, відкупилася від турків у 1672, які тоді були союзниками Дорошенка, і була здобута лише раз — шведськими війсками. Для налагодження спільних дій проти Карла XII у 1707 р. до Львова приїздив цар Петро I.
Водночас Львів відігравав значну роль у розвитку середньовічної культури. Заснований у 1661 р. Львівський університет був одним із найстаріших у Центральній Європі і першим на українських землях вищим навчальним закладом. Перші в Україні друковані видання «Апостол» і «Буквар» було видано також у Львові першодрукарем Іваном Федоровим. Тут діяло перше в Україні Успенське львівське православне ставропігійне братство, яке вело просвітницьку роботу серед українців, зокрема, спонукало їх не приймати католицьку віру. При братстві діяла Ставропігійна греко-слов'янська школа, де навчалися православні юнаки. Вона була влаштована за принципом за принципом грецьких шліл особисто антіохійським патріархом Іоакимом V, який, серед іншого, склав статут школи — «Порядок» — перший навчально-методичний посібник на українських землях, що складався зі вступу та 20 параграфів. Після прийняття львівським єпископатом унії у 1700 році діяльність Братства зосередилася на боротьбі з уніатами.
У Львові того часу велося житлове будівництво «бюрґергаузен», або, як говорили галичани, міщанського дому. Це здебільшого дво- та триповерхові будинки, прямокутні у плані, часто з внутрішнім подвір'ям. Логічна, чітка система розподілу приміщень добре читалася на фасадах: у горизонтальному поділі, ритмі вікон, акцентах головного входу і балкона з консолями у формі голови лева або листя аканту. На гладких поверхнях — скульптурні рельєфи традиційної античної тематики, а частіше — галицька купецька емблематика: Меркурій, дельфіни, роги достатку як побажання успіхів господареві-торговцю. У нішах — святі патрони-покровителі. Мир і добробут символізували зображення улюблених у народі мотивів голуба й голубки, квітів, інколи цілих жанрових сцен пір року: оранка у полі — весна, літо — жнива, осінь — біління полотна, зима — весілля. Частина таких будинків збереглася до нашого часу і дивує простотою та продуманістю.

1772-1914: у складі Австрійської (згодом Австро-Угорської) імперії



Галицький сейм у Львові



Нова ратуша



План Львова 1887 року



Головний павільйон Крайової виставки



Залізничний вокзал



Проспект Свободи


У Австрійські часи Львів був столицею Королівства Галіції і Лодомерії в великим князівством Краківським та князівсвом Освенціма і Затору — північного форпосту Австрійської держави, своєрідної буферної території перед Російською імперією, однієї із найбільших та найбідніших частин імперії. Львів двічі відвідували австрійські монархи. У цей час місто було найрозвиненішим в Україні, про що свідчать львівські новинки[2]:
  • перша в Україні регулярна «Gazet d'Leopol» («Львівська газета») (1776). Видавалася французькою мовою, мала чотири сторінки, за розміром була не більше сучасного учнівського зошита. Друкувалася у будинку №3 на вулиці Личаківський.
  • перший в Україні міський театр (1776)
  • перша у світі повітряна куля на рідкому паливі (1784)
  • перший в Україні готель «Під римським цезарем» (1785)
  • перший у Україні вищий навчальний заклад технічного спрямування «Львівська політехніка» (1844)
  • перша у світі гасова лампа (1853)
  • перша в Україні залізниця (1861)
  • перший в Україні кінний трамвай (1880)
  • перша у світі вдала операція на виразці шлунку [3](1881)
  • перший у Європі залізобетонний міст [4] (1894)
  • перші в Україні футбольний (1894) і хокейний (1905) матчі.
Львів також був центром українського визвольного руху. Тут діяли:
  • Ставропігійний інститут — вищий навчальний заклад, культурна і освітня установа, створена у 1888 році на базі Ставропігійської братської школи. Включав у себе власне інститут, велику бібліотеку, музей, архів, друкарню та книгарню. Мав українську та православну спрямованість
  • Товарство «Руська Трійця» — український гурток на чолі з Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем та Яківом Головацьким, створений у 1833 році. За 4 роки роботи видав першу україномовну книжку за час австійського правління Галичиною альманах «Русалка Дністровая»
  • Головна Руська Рада — перша українська політична організація в Галичині, створена 1848 року для оборони прав українського населення
  • Галицько-Руська матиця — культурно-освітнє товариство, створене у 1848 році для просвітницької і видавничої діяльності, розвитку українського шкільництва
  • Українська (Руська) бесіда — товариство клубного типу, створене у 1861 році для піднесення національного духу серед інтелігенції
  • Товариство «Просвіта» — українська громадська організація культурно-освітного спрямування, створена у 1868 році на противагу австрійським колонізаторським та русофільським течіям у суспільстві
  • Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) — академічна організація, утворена 1873 року. Практично виконувала місію академії наук на західноукраїнських землях з 1873 по 1939 роки
  • Українське (Руське) Педагогічне Товариство — освітнє і видавниче товариство, засноване у 1881
  • Військово-патріотично-спортивна організоція «Січ» — організація для патріотичного виховання молоді, що згодом переросло в Український Січовий Союз і стало основою для «Пласту», «Сокола» та Українських Січових Стрільців.
Крім українського, Львів, нарівні з Краковом і Варшавою, став центром руху за визволення Польщі, австрійська частина якої була підпорядкована Королівству Галіції і Лодомерії. Зокрема, у Львові була утворена Головна польська рада. Серед іншого, у місті набув розмаху русофільський рух, який, спочатку маючи на меті від'єднання Галичини від імперії Габсбургів, потім активно агітував за її приєднання до Російської імперії.
Місто було резиденцією голів Уніатської церкви. Згодом католики підписали унію із місцевим вірменським архієпископом, після чого Львів став єдиним у світі містом-резиденцією епископів трьох католицьких епархій водночас (римо-католицької, греко-католицької і вірмено-католицької). У цей час у Львові діяло дві єврейські громади. Натомість лише одна — православна, мати свою церкву якій дозволили лише у 1894 році.
Львів населяли в основному поляки та українці. Між ними велися активні суперечки щодо етнічної приналежності міста, але, через те, що магістратом традиційно управляли поляки, українське населення відчувало утиски. Варто зазначити, що українці переважно були греко-католиками. У Львові продовжувало існувати гетто, яке мало самоуправління — тут керував виборний кагал, незалежний від магістрату. У вірменській діаспорі тим часом починалися процеси полонізації.
Спочатку австрійська влада була вельми поблажливою до корінного україно-польського населення, але згодом, з початком ХІХ століття, центральна влада почала перетворювати Львів на німецьке місто. Наприклад, навчання у Львівському університеті стало провидитися виключно німецько мовою. У з'язку із цим у 1848 році вибухнуло збройне антиавстрійське повстання. Щоб його зупинити, цісарська артилерія була вимушена обстілювати Львів. Під час повстання найбільше постраждали тодішня будівля Львівського університету по вулиці Театральній. Врезультаті повстання імператор повернув Львову колишні привілеї, зокрема у самоуправлінні і мові.
Вже в 1830-х роках австрійський географ і статистик В.Блюменбах писав про те, що населення Львова налічувало 75 тисяч, а саме місто «надзвичай погарнішало»:
« Місто має 2612 будинків, в більшості гарних, в новому стилі збудованих, з них 425 — громадські, переважно церкви та костели. Усіх вулиць, яким дано назву — 77. На них замешкує 11718 родин. Зі своїх прибутків магістрат утримує вулиці, викладені бруківкою і освітлені, за винятком кількох, що освітлені місяцем. Добрі водотяги забезпечують ціле місто водою, а романтичні околиці служать для відпочинку… » Близько 60 % населення тогочасного Львова складали ремісники, проте тут мешкало багато урядовців, студентів, купців, представників так званих вільних професій: лікарів, адвокатів, малярів, архітекторів-мураторів. Особливу верству складали родини священиків, у яких найсильніше зберігалися національні традиції. Львів був вельми інтернаціональним містом, у якому кожен приїжджий міг почцти рідну мову.
З 1870 року міську управу почали вибирати на вільних виборах; вона отримала право формувати магістрат — міський уряд. Таким чином до управи увійшли представники всіх етносів Львова. Разом з цим у місті почали з'являтися політичні партії.
З 1894 по 1900 роки у Львові, на верхній терасі Стрийського парку, діяла Виставка Крайова, на якій демонструвалися нові винаходи та наукові досягнення того часу.
Австрійська влада знесла оборонні мури, збільшивши цим територію міста і давши передумови до його розвитку. У цей час були збудовані нова ратуша, оперний театр, Домініканський собор, головний залізничний вокзал та багато інших значимих для міста споруд, було введено в експлуатацію електричний трамвай. У Австрійський період Полтву було пущено колектором, що дало змогу розбити нову головну вулицю — проспект Свободи. Місто росло і збільшувалося, тому було адміністративно поділене на дільниці — праобрази сучасних районів.

Діти на площі Святого Теодора біля безкоштовної їдальні, організованої Львівським магістратом під час Першої світової війни



Карта Східної Європи у період Українсько-Польської війни станом на березень 1919 року


1914-1920: у період Першої світової війни та Української революції

З вересня 1914-ого по квітень 1915-ого Львів був окупований військами Російської імперії. У цей час у місті панував відносний спокій і сильних бойових дій не велося, про що свідчить факт безперебійної роботи міський трамвай.
У 1915 році Львів повернувся під владу згасаючої на очах Австро-Угорщини. У 1918 році був заснований Український генаральний військовий комвсаріат, який почав готувати збройне повстання. 18 жовтня цього ж року було утворено політичний представницький орган українського народу — Українську Національну Раду.
31 жовтня 1918 р. у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії (створена 28 жовтня 1918 р. у Кракові), яка мала перебрати від австрійського намісника владу над Галичиною і включити її до складу Польщі. Тому Українська Національна Рада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у Галичині та Буковині. Проте австрійський намісник Галичини генерал К. Гуйн відповів категоричною відмовою. у зв'язку із цим на вечірньому засіданні УГВС 31 жовтня 1918 р. було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом.
У ніч з 31 жовтня на 1 листопада відбувся Листопадовий чин і всі урядові установи у місті були захоплені українцями. Це спричинило стало проголошення 1 листопада 1918 року у Львові Західноукраїнської народної республіки. Її столицею став Львів. Згодом було затверджено Конституційні основи новоствореної держави — «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії». Закон визначав територію ЗУНР, яка включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття. Територія ЗУНР становила 70 тис. кв. км, населення — 6 млн осіб. Затверджено герб держави — Золотий Лев на синьому тлі, та прапор — блакитно-жовтий. Національним меншинам на території ЗУНР гарантувалися рівні права з українським населенням.
До нової Української держави німецьке та єврейське населення ставилися доволі лояльно, проте поляки розпочали збройні дії, що ввійшли в історію, як Українсько-Польська війна. Її результатом стало захоплення 21 листопада 1918 року Львова внаслідок кровопролитних боїв. Згодом ця доля спіткала і всі інші західноукраїнські землі, частина яких утворила у складі Другої Речі Посполитої Львівське воєводство.
Під час Радянсько-Польської війни 1920 року Перша Кінна Армія під командуванням Будьоного вела в червні 1920 року авантюрний штурм міцно укріпленого Львова. Проте його охороняли 7 піхотних дивізій, 6 бронепоїздів і 50 бойових літаків польської армії. Львів радянські війська не взяли, проте Перша Кінна армія внаслідок атаки на місто практично знекровилася, що і не дало радянським військам просуватися далі на захід.

1920-1939: у складі Другої Речі Посполитої

Рідна мова населення Львова згідно з переписом 1931 року
польська 198.212 (63,5 %) їдиш 75.316 (24,1 %) українська 24.245 (7,8 %) російська 10.892 (3,5 %) інші 3.566 (1,1 %) Всього 312.231

Населення Львова станом на 1931 рік


римо-католики 157.490 (50,5 %) іудеї 99.595 (31,9 %) греко-католики 49.747 (15,9 %) православні 1.077 (0,3 %) інші 4.322 (1,4 %) Всього 312.231
Після підписання Ризької мирної угоди Львів відійшов до Польщі і став столицею Львівского воєводства.
22 листопада 1920 року маршалом Польщі Юзефом Пілсудзьким місто Львів було нагороджене орденом Virtuti Militari (За Військову Доброчесність) «за заслуги, покладені для польськості цього міста і його приналежності до Польщі». Варто зазначити, що, крім Львова, такої нагороди удостоїлися лише Верден і Варшава.
У польський період у Львові значно зросла кількість українських підприємств, громадських організацій, товариств і творчих спілок. Незважаючи на здійснювану польським урядом у 1930-их роках політику пацифікації, ці організації відігравали значну роль у житті української громади Львова і Галичини. Друга Річ Посполита завершила полонізацію львівських вірмен, яких перед початком Другої світової війни практично не залишилося.
Місто швидко повернуло собі позиції одного з важливих центрів науки та культури Польщі. В 1928 році професор Львівского університету Рудольф Вайгль створив вакцину проти сипного тифу. У цей час діє відома на весь світ Львівська математична школа, а у 1938 році Ю. Дорош зняв у Львові перший український повнометражний художній фільм «До добра і краси». У цей період створено Товариство Українських Кооператорів, УФОТО та інші, у місті діяв Таємний український університет, НТШ, Товариство "Просвіта" та інші.
Починаючи із 1934 року у Львові запроваджені демократичні вибори магістрату: президента і трьох віце-президентів (поляка, українця і єврея), 12 лавників і радників.
У польський період у місті набув розмаху рух львівських батярів і набула попілярності їхня мова — львівська ґвара — суміш української, польської та інших мов.

1939-1944: у період Другої світової війни


Парад радянських військ у Львові після здобуття міста у 1939 році згідно пакту Молотова-Ріббентропа



Львів у період німецької окупації


За Планом Молотова-Рібентроппа Львів, як і вся Галичина мав увійти до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Проте 12 вересня 1939 року гітлерівські війська, яким відійшла Польща, почали облогу міста. 19 вересня до міста підійшли радянські війська і почали вести перемовини з поляками про здачу Львова, проте вони зірвалися; нацистські війська тим часом вели бойові дії з поляками. 20 вересня армія Вермахту покинула околиці міста, згадавши про План Молотова-Рібентроппа, а за два дні польське військо здало Львів Радянському Союзові. За два роки радянської окупації нова влада чинила репресії проти українського населення, зокрема інтелігенції, подібно до репресій у Радянській Україні.
У червні 1941 року Львів був окупований нацистськими військами Гітлера. 30 червня Організація Український Націоналістів (крило Бандери) проголосила у Львові Акт відновлення Української держави, проте ця ініціатива наразилася на невдоволення німецької адміністрації і її ініціатори були заарештовані. Надалі підпільні українські націоналісти не вели у Львові свою діяльність через те, що у великому місті вони не мали відповідного захисту.
Під час німецької окупації у Львові в районі Цитаделі був влаштований концтабір, відомий вбивством львівських професорів. Також у місті було влаштоване Львівське гетто на Замарстинові та Янівський концтабів на Клепарові для знищення єврейського населення, яке до війни складоло біля 30% жителів міста, а під час війни було винищене. Разом з тим окупаційний режим, відкривши радянські в'язниці, показав жителям міста правду про злочини радянського тоталітарного режиму за 2 роки його управління містом.
Львів за часів окупації був столицею дистрикту Галичина, що входив до генерал-губернаторства Польща, а не Райхскомісаріату «Україна». На чолі дистрикту стояв губернатор, що жив у Львові.
23 липня 1944 року у місті почалася військова операція Армії Крайової з метою визволити Галичину і отримати вигідні позиції для переговорів щодо влаштування польсько-німецького кордрну. Вона отримала назву «Операція Буря».
З 24 по 27 липня Червона армія вела бої за Львів, остаточно закріпившись у місті 27 числа. Після взяття міста керівники Армії Крайової були запрошені на переговори з керівництвом Червоної Армії, де їх арештували.

1944-1991: у складі Радянського Союзу



Салют у Львові на честь 5-річчя перемоги Радянського союзу у Другій світовій війні



Відкриття пам'ятника Володимирові Леніну у Львові


З 1944 року Львів стає адміністративним центром Львівської області.
У радянський період місто стало центром українського національно-визвольного руху. Тут жили багато українських дисидентіві націоналістів. У 1980-их організовується «Клумба» — місце зустрічі української інтелігенції на проспекті Свободи; феномен львівської культури, що став однією з рушійних сил українського національного відродження. Варто сказати, що у Львівській області було найбільше церков у всьому Радянському Союзі.
Згідно повоєнного договору між СРСР і Польщею польське населення Львова отримало змогу виїхати на Батьківщину. У зв'язку із цим польського населення у місті практично не залишилося. Щоб заповнити вакансії, що після цього звільнилися радянська влада запрошувала працівників з Наддніпрянської України, а також вербувала там людей. У Львові зросла кількість російського населення, яке виконувало функції присланої адміністрації, проте в індустріальні 1970-ті населення міста збільшилося за рахунок сільських жителів-українців. У місті остаточно асимілювалася вірменська діаспора, а євреї були винищені ще під час Другої світової війни, і Львів ставав відновно монотонним у національному складі містом.
Радянська влада вікрила у місті автобусний і тролейбусний рух, пообіцяла жителям Львова підземний транспорт. У цей період місто активно росте у розвивається: було збудовано нові мікрорайони (Сріблястий, Майорівка, Сихів, Збоїща та інші); збудовано багато наукових і технічних підприємств, заводів:
  • Львівхімсільмаш
  • Львівський завод автонавантажувачів
  • Львівський автобусний завод
  • Авіаремонтний завод
  • Танкоремонтний завод
  • завод «Електрон»
  • завод «Кінескоп»
  • завод «Полярон» та інші.
У Львові був відкритий Західний науковий центр Академії наук УРСР.
У 1971 році місто Львів було нагороджене Орденом Леніна «за великі успіхи, досягнуті робітниками міста в господарському і культурному будівництві, у виконанні завдань п'ятирічного плану розвитку промисловості».

Після 1991: у Незалежній Україні

До складу України Львів увійшов як адміністративний центр Львівської області.
У 1998 році ансамбль історичного центру Львова і Собор святого Юра були визнані ЮНЕСКО об'єктами всесвітнього культурного надбання під порядковим номером 865. За рік у місті був проведений Шостий саміт президентів країн Центральної та Східної Європи, а у 2001 місто відвідав папа Римський Іван-Павло ІІ.
У 2005 році зі Львова була винесена резиденція голів УГКЦ.
На початку ХХІ століття Львів стає культурною і туристичною столицею України. У місті проводиться найбільше у країні фестивалів і тут найбільше пам'ятників архітектури.

__________________
Если тебе плюют в спину, то ТЫ идешь вперед...
Doc-tor зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
20 користувачів подякували Doc-tor:
biabuchja (02.04.2010), KRUKOR (02.04.2010), lar (05.05.2010), MI$H@ (02.04.2010), Myron (03.04.2010), navy (03.04.2010), Noe (02.04.2010), Oleh_kkk (07.11.2010), OlgaPr (24.11.2010), ryuras (14.04.2010), Slavik (05.04.2010), SUMNIX (02.04.2010), Tarik_Nikita (12.04.2010), YuraIF (27.06.2012), андрій с (16.04.2010), Віталій (02.04.2010), КАрлсон (04.07.2012), Олександр Я. (03.04.2010), Роман (02.04.2010), Сихівчанин (02.04.2010)
Старий 02.04.2010, 19:41   #3
Doc-tor
Живу на форумі
 
Аватар для Doc-tor
Varpalota-Ungvar, Hungary
 

Реєстрація: 19.04.2009
Дописи: 2.988
Подякував(ла): 3.216
Подякували 11.535 разів в 2.548 дописах
Репутація: 6648

Акваріуміст року Активність Меценат Акваріуміст року 

Типово Re: Історія мого міста

Моє рідне місто.

Ужгород

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.



Герб міста Ужгород


Ужгород — вид з пішоходного мосту на річку Уж, Лінгвістична Гімназія ім. Т.Г.Шевченка на набережну.




Основні дані
Країна Україна
Регіон Закарпатська область
Район/міськрада Ужгородська міська рада
Засноване 9 століття
Статус міста з 1946 року
Населення 117 600 (2004)
Площа 31.56 км*********178;
Густота населення 2940 осіб/км*********178;
Поштові індекси 88000-499
Телефонний код +380-312
Координати 48°37*********8242;26*********8243; пн. ш. 22°17*********8242;42*********8243; сх. д.*********65279; / *********65279;48.623889° пн. ш. 22.295° сх. д. (G)
Висота над рівнем моря 120 м
Водойма - річка Уж
День міста - 6 жовтня


У*********769;жгород (пол. U*********380;horod, рос. Ужгород, їдиш *********1488;*********1493;*********1504;*********1490;*********1493;*********1493;*********1488;*********1512;, угор. Ungv*********225;r, нім. Ungwar, англ. Uzhhorod) — місто на ріці Уж, адміністративний центр Закарпатської області та Ужгородського району.




Один з корпусів Ужгородського національного університету



Греко-католицький собор



Закарпатська обласна філармонія, колишня синагога



Новий православний собор


Сучасна назва «Ужгород» говорить сама за себе: місто-град над рікою Уж. На думку більшості вчених-дослідників річка Уж (до речі, на території Словаччини, через яку вона протікає, річка носить назву — Уг) не має ніякого відношення до однойменної змії-вужа. Деякі лінгвісти вважають, що оскільки територія краю знаходилася під болгарським впливом, то назва ріки походить від слів «уголь», як вугілля, та «угол», як кут, а також від слова «узок», як вузький, маючи на увазі вузьку долину річки Уж, а інші дослідники стверджують, що «Уж» походить від турецьких слів «унг», «онг», що перекладається, як «правий», ще деякі стверджують що назва походить від старотюркського слова «уз», яке перекладається як «вода».

Клімат, положення та рельєф

Місто розташоване на висоті приблизно 120 м в передгір'ях Карпат на річці Уж (10,5 км ?). Територія міста становить 31,56 км2. Протяжність міста з півночі на південь - 7 км, зі сходу на захід - 5 км . Найвища точка Ужгорода - гора Велика Дайбовецка - 224 м. Площа зелених масивів і насаджень складає 1574 га, крім цього, Ужгород з усіх боків оточений лісами. Значну частину площі міста становить правобережна частина (Старе Місто), яка дещо більша лівобережної . Береги річки Уж пов'язують 7 мостів: 6 пішохідно-транспортних і 1 залізничний.
Клімат - помірно-континентальний, з теплим літом і м'якою зимою.

Історія


На території Ужгорода знайдені залишкі поселеннь, найдавніші з яких нараховують понад сто тисяч років. Протягом давніх віків через територію сучасного міста пройшло чимало племен і народів: авари, бургунди даки, кельти, сармати . Одне з перших відомих засновників ужгородського поселення були білі хорвати, які в другій половині I тисячоліття заселили територію сучасного Ужгорода. Поселення називалося Онгвар (або Унгвар, чи Гунгвар, чи Унгювар).
Протягом століть історично склалися три центри міста: Горяни, Замкова гора і Радванка. У IX столітті більш укріплене городище-замок на Замковій горі перетворилося у ранньофеодальне місто-поселення, яке стало центром новоутвореного слов'янського князівства очолюваного князем Лаборцем. На заході князівство Лаборця межувало з Великоморавським князівством, а на півдні — з Першим Болгарським царством. Можливо, що Ужгородське городище в якийсь час входило до їх складу. У 903 році угорські племена під керівництвом сакрального вождя Алмоша та військового вождя Арпада протягом чотирьох днів штурмували фортецю міста, у якій оборонявся князь Лаборець зі своїми воїнами. Але сили були нерівні, і князь та його військо були перебиті. Саме городище було спалено, та через деякий час знову відбудоване вже новими господарями. Після приходу угорців навколо замку починає розбудовуватися і розширюватися містечко. У 1086 році Ужгород був атакований половцями хана Кутеска та взяти його вони не змогли.
У 1241—1242 роках татаро-монгольські племена під керівництвом хана Батия спалили місто. Нове місто (Унгуйвар) — Новий Ужгород за наказом угорського короля Бели IV, у 1248 році будують на новому місці, у сучасному мікрорайоні Горяни. Тут також збудували нову фортецю і поруч неї церкву (Горянська ротонда). У 1290 році новим господарем міста стає канцлер Угорського королівства — Обо Омодей. Під час феодальних міжусобних війн на початку XIV століття, значних руйнувань зазнав і Ужгород. У 1312 році новим господарем міста-фортеці став Петро Пете, який вже у 1315 році піднімає повстання проти короля, яке через два роки було придушене.
У 1318 році місто одержало нових господарів — італійських графів Другетів, які володіли ним протягом 360 років. Філіп Другет будує нову кам'яну фортецю на місці сучасного замку. Разом із замком розбудовувалось і місто. У 1384 році — завершилося будівництво нового замку, а також була відкрита перша в місті школа. Уже в 1430 році Ужгород одержує привілеї від короля і офіційно пишеться «Привілейоване місто Ужгород».
У 1514 році, під час великого повстання під проводом Дєрдя Дожі, місто було повністю зруйноване. А після поразки угорців у битві з турками в 1526 році біля Могача, Угорське королівство було розділене на три частини одна з яких Трансільванське князівство, друга - центральна Угорщина під владою турків, третя західна і північна Угорщина під владою австрійських Габсбургів. Місто Ужгород на тривалий час стає ареною міжусобних боїв. Так у 1538 році Ужгород відійшов до Трансільванії, а уже в 1540 році його зайняли австрійські війська. У 1564 році місто знову було атаковане трансільванськими військами.
Нові господарі графи Другети зміцнили роль міста, як економічного та торговельного центру. У цей час відбулися такі події як: перебудова замку, будівництво нових церков. Збереглася з того часу і «Печатка міста Ужгорода. 1675 рік», на якій зображено герб міста: щит із двома виноградними лозами, а на них три листки і два грона винограду, що вказувало на основне заняття його мешканців.
У 1631 році у місті було 10 вулиць, 206 кріпосницьких дворів, 32 дворянські маєтки; а загальна кількість жителів — 1200 чоловік. Протягом XVI—XVII століть в Ужгороді існувало багато ремісничих цехів: шевський, гончарний, столярний, бондарний. У цей період місто було втягнуто в релігійну боротьбу між реформатською Трансільванією і католицькою Австрією. У 1610 році в місті домінувала католицька церква. У 1619 році Ужгород знову захоплюють протестантські війська Трансільванії. Після десятилітнього правління реформатської влади в місто повернулися католики на чолі з графом Другетом. Саме в цьому році, 1646, в Ужгородському замку було зібрано 63 православних священників і під егідою Ватикану проголошено Ужгородську Унію та утворено греко-католицьку церкву на Закарпатті.
У 1707 році Ужгород був резиденцією керівника національно-визвольної війни угорського народу Ференца II Ракоці. Взагалі, Ужгород XVIII століття славився своїми ярмарками. Сюди приїжджали купці із Словаччини, Німеччини, Угорщини, Молдавії, Польщі, Греції, Росії. У цей час було збудовано цілий ряд винних підвалів і складів у районі Замкової та Дайбовецької гір. У кінці XVIII століття починає розбудовуватися і лівобережна частина міста, де селилися бідняки.
А ось для початку XIX століття характерний економічний розмах. На Закарпатті почав розвиватися капіталізм, хоча і в рамках феодалізму, з'явилися перші фабрики, внаслідок чого площа міста значно збільшилась. У 1837 році в Ужгороді нараховувалося 36 вулиць.
Найбільший вплив на Ужгород із політичних подій XIX століття справила угорська революція 1848 — 1849 роках 27 березня 1848 році в місті офіційно було відзначено повалення монархії в Угорщині. Для придушення революції Габсбургський абсолютизм покликав на допомогу армію царської Росії. Будучи не в силах протистояти їм, визвольна війна потерпіла поразку. Монархія була знову відновлена. У 1849 році Ужгород став центром Руського округу, нового територіального утворення в Австрійській імперії, але вже в 1850 році воно було ліквідовано. У 1863 році — була відкрита перша друкарня з українським шрифтом. У 1869 році в Ужгороді діяв перший на Закарпатті лісопильний завод, у 1872 році почала працювати перша залізниця: Ужгород-Чоп. У 1886 році побудована меблева фабрика «Мундус». У 1897 році з'явився перший телеграфний зв'язок Ужгород-Будапешт, а в 1902 році була здана в експлуатацію перша Ужгородська електростанція.
Перша світова війна сповільнила темп розвитку міста. 12 січня 1919 року полк чехословацьких легіонерів зайняв правобережну частину міста, лівобережна ж залишилася під владою Угорщини. А 10 вересня 1919 року Закарпаття офіційно увійшло до складу Чехословацької республіки, а Ужгород став адміністративним центром краю. Саме в часи Чехословацької республіки місто отримало сучасну архітектурну довершеність. Але за Віденським арбітражем від 2 листопада 1938 року Ужгород був переданий Угорщині. Місто за часи фашизму перетворилося у військовий табір угорської армії.
У 1941 році Угорська держава, до складу якої входило і Закарпаття, вступила у другу світову війну. До кінця 1944 року бої підійшли до Ужгорода. Війна не принесла місту якихось істотних зруйнувань, хоча привела до значних змін у населенні міста. У визвольних боях за місто брали участь частини 4-Українського фронту, а 27 жовтня 1944 року Ужгород був визволений.
Новий період приніс у життя краю значні зміни. На околицях Ужгорода будувалися нові підприємства і поновлювалися старі. Нові житлові райони змінили обличчя міста.
__________________
Если тебе плюют в спину, то ТЫ идешь вперед...
Doc-tor зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
15 користувачів подякували Doc-tor:
biabuchja (03.04.2010), docasus (29.04.2010), KRUKOR (02.04.2010), lar (05.05.2010), navy (03.04.2010), Noe (02.04.2010), OlgaPr (24.11.2010), ryuras (14.04.2010), Slavik (05.04.2010), Tarik_Nikita (12.04.2010), YuraIF (27.06.2012), КАрлсон (04.07.2012), Олександр Я. (03.04.2010), Роман (02.04.2010), Сихівчанин (02.04.2010)
Старий 02.04.2010, 19:54   #4
Doc-tor
Живу на форумі
 
Аватар для Doc-tor
Varpalota-Ungvar, Hungary
 

Реєстрація: 19.04.2009
Дописи: 2.988
Подякував(ла): 3.216
Подякували 11.535 разів в 2.548 дописах
Репутація: 6648

Акваріуміст року Активність Меценат Акваріуміст року 

Типово Re: Історія мого міста

Ще про Ужгород можна подивитись та прочитати на нашому форумі:

Закарпатье. Ужгородский ботанический сад

Закарпатье. Закарпатский музей народной архитектуры и быта.

Закарпатье. Ужгородский замок.

А взагалі про Закарпаття є такі теми:

Закарпатье. Стрымба. Гора от которой захватывает дух.

Закарпатье. Водопад "Шипот".

Закарпатье. Музей лесосплава.

Закарпатье. Полонина Ровна.

Закарпатье. Озеро Синевир.

Закарпатье. Колочава. Туристическая мекка.

Закарпатье. Водохранилище Теребле-Рикской ГЭС

Закарпатье. Дамба Теребле-Рикской ГЭС

Закарпатье. Путешествие по НПП "Синевир".

Закарпатье. Географический центр Европы.

Закарпатье. Невицкий замок.

Закарпатье. Долина нарцисов.
__________________
Если тебе плюют в спину, то ТЫ идешь вперед...
Doc-tor зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
6 користувачів подякували Doc-tor:
lar (05.05.2010), Myron (03.04.2010), navy (03.04.2010), Noe (02.04.2010), Slavik (05.04.2010), Роман (02.04.2010)
Старий 02.04.2010, 20:56   #5
Охват Марьян
Засновник форуму
 
Аватар для Охват Марьян
Львів, Левандівка
 

Реєстрація: 10.11.2007
Дописи: 8.733
Подякував(ла): 5.017
Подякували 30.917 разів в 6.720 дописах
Репутація: 31868

Аквафото Аквафото Аквафото Активність Меценат Акваріуміст року Аквафото Акваріуміст року Аквафото Аквафото 

Типово Відповідь: Історія мого міста

Левандівка - житловий масив (мікрорайон) в Залізничному районі Львова, де я виріс і проживаю на даний момент, відділений від інших районів залізничними магістралями.

Походження назви




Існують дві версії походження назви «Левандівка»:
  • У XVIII столітті тут розміщувався маєток пані Леонтовської (від її прізвища пішла назва майбутнього мікрорайону), який згодом обросло село, головною вулицею котрого була сучасна Повітряна.
  • У XVIII столітті тут була заснована німецька колонія L*********246;wendorf (Льовендорф, «село левів»). Ця назва згодом у народній мові трансформувалася у «Левандівка» [1]
Існує теорія, за якою це поселення називалось також «Кустарівка». Назва походила від слова «кустар», тобто ремісник — від німецького «K*********252;nstler» (митець). Зокрема уродженець Левандівки відомий футболіст Олександр Скоцень називав її так у своїх споминах «З футболом у світ».

Історія
У 1861 році вздовж нинішньої вулиці Широкої проклали канал від двірця[2] залізниці Карла Людвіга до Білогорського потоку (басейн Дністра). Канал розділяв Левандівку на Верхню (північну) та Нижню (південну).

Левандівське летовище (1920-ті)



Карта Левандівки з планом забудови колишнього летовища (1930-ті)


У східній частині Левандівки, на Янівських оболонях, у 1912 році створили перше львівське летовище. За часів І Світової війни на цьому аеродромі розміщувався 4-й цісарсько-королівський летунський парк. А в 19141915 роках тут базувались російські бомбардувальники «Ілля Муромець» — тоді найбільші літаки у світі, створені авіаконструктором Ігорем Сікорським. Під час Польсько-української війни летовище стало основним місцем дислокації польських повітряних військ.[3] Через летовище пролягла в 1918 році одна з перших в Європі рейсових пасажирсько-поштових авіаліній «ВіденьКраківЛьвівКиїв». У 1927 році летовище стало затісним для нових великих літаків і його перенесли на Скнилівок. А про колишній аеродром нагадують назви вулиць: Повітряна (колишня Льотнича), Пілотів, Пропелерна, Моторна, Планерна, Ангарна.
У 1931 році Левандівка увійшла до меж Львова. Напередодні ІІ Світової війни по вулиці Шевченка (нині — Широка) збудували Народний дім Товариства «Просвіта».

Нові житлові будинки, збудовані для працівників Львівської залізниці (1954)


У 1930-х територію колишнього летовища розпланували під мережу майбутніх вулиць. Однак їх забудова одно-двоповерховими будинками почалась лише у 1950-х роках. На захід від цього масиву, вздовж вулиці Повітряної та поперечних вуличок, збереглася забудова першої половини ХХ сторіччя. Тут стоїть церква святого Андрія, споруджена у 1923 році. Тоді ж біля перетину вулиць Міської (тепер — Сяйво) та Шевченка (тепер — Широка) збудували за проектом архітектора Генрика Заремби дерев’яний костел матері Божої Неустанної Помочі. Після 1946 року його перетворили на православну церкву, яку розібрали в 1960 році. 21 вересня 1991 року на цьому місці відбулося закладення першого каменя під нову православну церкву Покрови Пресвятої Богородиці, будівництво якої завершили у 1996. Цей храм УПЦ КП оригінальної модерної конструкції звели за проектом архітектора Романа Сивенького.
У радянські часи район називався селищем Жовтневим. У 19501980-ті роки місцевість активно забудовувалася, спочатку бараками, потім багатоповерховою житловою забудовою, особливо на кошти і для працівників Львівської залізниці. Забудова багатоповерхівками продовжувалася меншою мірою і в подальшому. У той же час на Левандівці збереглася значна кількість одно- і двоповерхових приватних будівель початку ХХ століття, у тому числі дерев'яні будинки та діючі водяні колонки. У мікрорайоні у радянський час було закладено Жовтневий парк (зараз — Левандівський). У 19932001 роках спорудили велику греко-католицьку церкву Вознесіння Господнього.
До побудови мосту, що сполучив місцевість з вулицю Городоцькою, Левандівка була зв'язана з містом через вулицю Шевченка (на той час — Янівську) і Левандівську (на той час — Янівську-бокову). Через новозбудований шляхопровід пролягла тролейбусна лінія (нині — маршрути 6 та 12).

Церкви

Церква святих Андрія та Йосафата

  • церква Різдва Пресвятої Богородиці (УПЦ-КП)
  • церква Святих Андрія та Йосафата (УГКЦ)
(с) Левандівка — Вікіпедія
__________________
Головний ворог акваріуму - акваріуміст (с)
Охват Марьян зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
9 користувачів подякували Охват Марьян:
lar (05.05.2010), Myron (03.04.2010), navy (03.04.2010), Noe (02.04.2010), Slavik (05.04.2010), Tarik_Nikita (12.04.2010), КАрлсон (04.07.2012), Роман (02.04.2010), Сихівчанин (02.04.2010)
Старий 02.04.2010, 21:11   #6
Охват Марьян
Засновник форуму
 
Аватар для Охват Марьян
Львів, Левандівка
 

Реєстрація: 10.11.2007
Дописи: 8.733
Подякував(ла): 5.017
Подякували 30.917 разів в 6.720 дописах
Репутація: 31868

Аквафото Аквафото Аквафото Активність Меценат Акваріуміст року Аквафото Акваріуміст року Аквафото Аквафото 

Типово Відповідь: Історія мого міста

Викладена в мережі книжка "Historia miasta Lwowa w zarysie", Fryderyk Pap*********233;e, де є згадка про Левандівку.

А ось тут я знайшов фотографію нашої старої хати на вул. Низинній 12. Хоча я не впевнений, що це саме Низинна, тому що такі самі хати були побудовані і на паралельній вулиці Пілотів. Там вони і зараз збереглися, тоді як на Низинній лівий ряд будинків знесли і побудували дев’ятиповерхові коробки. Правий ряд майже зберігся. Правий ряд на Низинній і лівий ряд на вул. Пілотів не попав під знесення, бо там була і є лазня і котельня.
Нижче наша хата в далекому 1955 році:
А тут в 1987 році перед зносом:

Сторінка на Вікіпідії про Левандівку - на 20 липня 2008 року там нічого нема. Зато про Білогорщу трохи є.

Центр міської історії Центрально-Східної Європи - тут можна знайти багато чого цікавого. Для мене особисто були цікаві старі карти Львова.

Нижче карта Львова, яку я знайшов в інтернеті в публікації про район Львова Новий Світ:
На ній видно ззаду головного вокзалу Богданівку, вище - старе летовище, від якого взяли назви багато вуличок старої Левандівки, і трішки самої Левандівки.

З Archiwum Map Wojskowego Instytutu Geograficznego я потягнув оцю карту, де вже краще видно стару Левандівку:


Ще одна цікава карта знаходиться тут, на ній достатньо клікнути на квадрат і появиться збільшене зображення:
На цій сторінці фотографій початку 20 століття я знайшов стару фотографію з неіснуючого вже летовища на Левандівці.

В документі-дослідженні генеалогічного дерева сім’ї Liebbrandt я знайшов згадку, що Левандівка (Lewand*********243;wka) вперше згадується в 1778 році (правда я не вияснив де саме згадується з браку знань німецької мови).

Тут пише про атаку польських льотчиків в 1918 році проти Української армії, яка атакувала Львів: "The first operational flight of the Polish Airforce took place on 5th November 1918 from Lewand*********243;wka airfield against Ukrainian nationalistic forces attacking Lw*********243;w (Zamoyski, 1995)".

Лінк на відповідник сучасних українських і польких вулиць.



(с) Яремин блог
__________________
Головний ворог акваріуму - акваріуміст (с)
Охват Марьян зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
8 користувачів подякували Охват Марьян:
biabuchja (03.04.2010), lar (05.05.2010), navy (03.04.2010), ryuras (14.04.2010), Slavik (05.04.2010), Tarik_Nikita (12.04.2010), КАрлсон (04.07.2012), Роман (02.04.2010)
Старий 02.04.2010, 21:22   #7
Охват Марьян
Засновник форуму
 
Аватар для Охват Марьян
Львів, Левандівка
 

Реєстрація: 10.11.2007
Дописи: 8.733
Подякував(ла): 5.017
Подякували 30.917 разів в 6.720 дописах
Репутація: 31868

Аквафото Аквафото Аквафото Активність Меценат Акваріуміст року Аквафото Акваріуміст року Аквафото Аквафото 

1st Відповідь: Історія мого міста

Левандівка на сторінках рідної преси "Львівська газета" з історичним описом вулиць:

Частина 1

Між вулицями Городоцькою та Сяйво є невелика площа Фабрична, названа так 1929 року. Забудова площі: одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х років, одноповерхова садибна.



Вулицю Сяйво з Городоцькою з’єднує вулиця Кузневича, названа так 1993 року на честь українського скульптора Григорія Кузневича (1871-1936). Від 1917-го вона називалася Мейська, від 1936-го – Новаковського, за часів німецької окупації – Ярослав Мудриґассе, від 1946 року – 8 Березня. У будівлі №2 від повоєнних часів міститься 3-тя міська пожежна команда. Під №14 за часів СРСР був дзеркальний цех. Забудова вулиці: одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х років.
Городоцьку з Повітряною з’єднує вулиця Сяйво, названа так 1963 року. Частина вулиці від 1929-го називалася Грюнвальдська на честь Грюнвальдської битви 1410 року, від 1928 року – Міська, в часи німецької окупації – Вестрінґ ІІ, інша частина від 1930-го називалася Білогорська бічна, від 1938-го – Кулаковського на честь загиблого учасника українсько-польської війни 1918-1919 років, у 1950-1981 рр. – Кленова. За польських часів на місці теперішньої адреси №14 стояв костел Матері Божої Неустанної Помочі. 1960-го будівлю костелу знесли. 21 вересня 1991 року на цьому місці відбулося освячення й закладення першого каменя під споруду нової православної церкви Покрови Пресвятої Богородиці, будівництво якої завершили 1996-го. Під №16 за радянських часів була їдальня керамічного заводу. У будинку №99 за Польщі була змішана загальноосвітня семирічна школа, від 1950-х містилася залізнична школа №4 і вечірня школа робітничої молоді №23, зараз тут середня школа №65. Триповерхову прибудову школи звели в 1960-х. У двоповерховій будівлі 1950-х під №18 від 1950-х була залізнична школа №5, зараз тут середня школа №67. Забудова вулиці: класицизм, польський конструктивізм 1930-х і радянський 1960-1980-х.
Від вулиці Сяйво до західної межі міста перпендикулярно відгалужується вулиця Рудненська, названа так 1992 року. Від 1874-го називалася Білогорська дорога, від 1916-го – Білогорська вулиця, бо простягалася до села Білогорща, від 1925 року мала назву Косцюшки, від 1944-го – знову Білогорська. Забудова вулиці: здебільшого промислова радянського періоду, також одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х років, одноповерхова садибна забудова. Від Рудненської відгалужується невелика вулиця Гайова, названа так 1934 року. Вулиця має здебільшого одноповерхову садибну забудову повоєнного та нового часу. Паралельно до Гайової пролягає вулиця Чагарникова, названа так 1946 року. Від 1871-го мала назву Загайник, від 1925-го – Лісна. Забудова: здебільшого одноповерхова садибна довоєнного часу, нові одно- та двоповерхові будівлі.
Паралельно до Рудненської йде вулиця Кондратюка, названа так 1963 року на честь українського вченого в галузі космічної техніки Юрія Кондратюка (1900-1942). Від 1926-го вона називалася Косцюшка бічна, від 1933-го – Фільварочна, від 1946-го – Дворова. Забудова вулиці: одноповерхова садибна 1960-2000-х років. Паралельно до Кондратюка пролягає вулиця Самарська, яку назвали так 1993 року, до того вона називалася Районна бічна. Забудова: одноповерхова садибна 1960-2000-х років. Перпендикулярно від Рудненської на північ пролягає вулиця Орельська, названа так 1993 року. Від 1924-го мала назву Гловацького на честь соратника Костюшка в польському повстанні 1794 року Бартоша Гловацького, від 1936-го – Воєводська, від 1945-го – Районна. Забудова вулиці: одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна.
Паралельно до Орельської простягається вулиця Темницьких, названа так 1993 року на честь галицьких громадсько-політичний діячів братів Володимира (1879-1938) й Омеляна (1882-1918) Темницьких. Від 1924-го називалася Пястів на честь першої династії польських князів і королів (IX-XIV століття), від 1933-го була частиною вулиці Доробок. Забудова вулиці: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова. Перпендикулярно до Широкої йде вулиця Планерна, названа так 1936 року. Від 1928-го називалася Шевченка бічна. Забудова: одно- та двоповерхова садибна. Паралельно до Планерної пролягає вулиця Ангарна, названа так 1936 року. Від 1931-го називалася Барська. Забудова: одно- та двоповерхова садибна 1950-2000-х років.
Широку з Рудненською з’єднує вулиця Гніздовського, названа так 1993 року на честь українського художника та скульптора ХХ століття Якова Гніздовського. Від 1977-го називалася Жданова на честь радянського партійного діяча, від 1988-го – Левандівська. Забудова вулиці: 5-9-поверхова 1970-х років.
Перпендикулярно до Гніздовського йде вулиця Сластіона, названа так 1993 року на честь українського художника й етнографа Опанаса Сластіона (1855-1933). Від 1958-го називалася Низинна бічна. Забудова: двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна. Калнишевського зі Сластіона сполучає вулиця Низинна, названа так 1950 року. Від 1929-го вона мала назву Шевченка бічна, від 1930-го – Нова, від 1931-го – Багниста. Будинок №11 – одноповерховий житловий барак 1950-х років. Будинки №№19, 21, 23, 25 – двоповерхові житлові бараки 1950-х. Забудова вулиці: двоповерхова барачна 1950-х, дев’ятиповерхова житлова 1970-х. Повітряну зі Сластіона з’єднує вулиця Вигода, названа так 1933 року. Будинки №42, 44, 46 – двоповерхові житлові бараки 1950-х років. Забудова вулиці: одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х, двоповерхова житлова забудова 1950-х, п’ятиповерхова житлова забудова кінця 1960-х, одно- та двоповерхова забудова 2000-х років.
Паралельно до вулиці Вигоди простягається вулиця Пілотів, названа так 1936 року. Від 1928-го називалася Замойського на честь польського політичного та військового діяча Яна Замойського (1542-1605). Будинки №5 та №7 – барачна житлова забудова початку 1950-х. №9 – одноповерхова лазня 1950-х років. Забудова вулиці: одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х, одно- та двоповерхова забудова 2000-х років. Паралельно до вулиці Вигоди йде вулиця Доробок, названа так 1933 року. Від 1924-го мала назву Пястів. За польських часів адресу №14 мала фабрика газованої води Фрідмана, зараз цю адресу має одноповерховий житловий будинок. Забудова вулиці: одно- та двоповерхова садибна 1930-1960-х, 5-14-поверхова 1980-х, одно- та двоповерхова 2000-х років. Перпендикулярно до Широкої простягається тупикова вулиця Олешківська, названа так 1993 року. Від 1925-го мала назву Каштелянська, від 1936-го – Старостинська, від 1944-го – Громадянська. Забудова: одноповерхова садибна.
Паралельно до Олешківської йде вулиця Дідушка, названа так 1993 року на честь українського військового діяча, одного з організаторів легіону Українських Січових Стрільців Василя Дідушка. Від 1925-го називалася Замкнена, від 1936-го – Комісарська. Забудова вулиці: одноповерхова садибна, будинки №3 та №8 дерев’яні. Паралельно до Дідушка – вулиця Невелика, названа так 1950 року. Від 1931-го мала назву Гетьманська, від 1936-го – Підкоморська. Забудова: одноповерхова садибна.



Частина 2


Від Широкої на північ відгалужується вулиця Олесницького, названа так 1992 року на честь українського громадсько-політичного діяча, голови товариства “Просвіта” Євгена Олесницького (1860-1917). У 1916-1926 роках вона мала назву Варшавська, від 1933-го – Капітана Бастира на честь першого польського військового пілота Стефана Бастира (1890-1920), в часи німецької окупації – Кохановскіґассе, від 1946-го – Багрицького на честь російського радянського поета.



У будинку №14 за часів СРСР містився опорний пункт правопорядку. Забудова вулиці: одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, одно-, дво- і триповерхова житлова забудова 2000-х років.
Паралельно до Олесницького пролягає вулиця Тісна, названа так 1933 року. Від 1928-го вона називалася Собєського на честь польського короля Яна III Собєського. Забудова вулиці: одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, п’ятиповерхова забудова 2000-х років. На вулиці є дві діючі водяні колонки.
Паралельно до Тісної пролягає вулиця Мирна, названа так після 1940-х. Від 1931-го вона називалася Конопніцької, на честь польської письменниці, від 1933-го – Мірна. Будинок №6 – дерев’яний. Забудова вулиці: одно- і двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова. На вулиці є одна діюча водяна колонка.
Паралельно до Мирної йде вулиця Скромна, названа так 1933 року. Від 1923-го вона називалася Сенаторська. Забудова: одно- і двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, забудови 2000-х років. На вулиці є діюча водяна колонка.
Паралельно до Скромної простяглася вулиця Чижевського, названа так 1993 року на честь визначного українського славіста, філософа та громадського діяча Дмитра Чижевського (1894-1977). Від 1928-го називалася Сєнкевіча, від 1933-го – Зв’язкова, у 1950-1993-х – Профспілкова. У будинку №43 за часів СРСР був дитячий садок, зараз тут базова станція мобільного зв’язку. Забудова вулиці: одно- і двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, одноповерхова забудова 2000-х років.
Паралельно до Чижевського – вулиця Моторна, названа так 1936 року. Від 1927-го вона називалася Любельська, від 1933-го – Спулдзєльча (Кооперативна). Будинок №58 – дерев’яний. Забудова вулиці: одно- і двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, двоповерхова забудова 2000-х років.
Паралельно до Олесницького пролягла вулиця Мацієвича, названа так 1991 року на честь українського інженера-конструктора і пілота Лева Мацієвича (1977-1910). Від 1925-го називалася Чарнецького, від 1933-го – Стеца, від 1946-го – Алелюхіна, на честь радянського льотчика. Забудова: одноповерхова садибна. На вулиці є діюча водяна колонка.
Паралельно до Мацієвича йде вулиця Каганця, названа так 1992 року на честь українського політичного діяча та діяча “Просвіти” Марка Каганця (1881-1908), від 1923-го мала назву Польова, від 1932-го – Жвіркі, в часи німецької окупації – Шашкевичґассе, а від 1946-го – Нестерова на честь російського льотчика, учасника Першої світової війни. Забудова вулиці: одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова.
Паралельно до Каганця простягається вулиця Чечета, названа так 1993 року. Від 1923-го називалася Коллонтая на честь польського політика Гуго Коллонтая (1750-1812), від 1932-го – Вігури на честь польського авіаконструктора Станіслава Вігури (1901-1932), від 1946-го – Молодчого на честь радянського генерала авіації, у 1957-1993-х – Леваневського на честь ра дянського льотчика. Під №1 – храм УГКЦ Святих Андрія і Йосафата, збудований у 1920-х. Тут наприкінці 1980-х відбувалися одні з перших у Львові Богослужінь вірних УГКЦ. Забудова вулиці: одно- і двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова. На вулиці є діюча водяна колонка.
Паралельно до Моторної йде вулиця Пропелерна, названа так 1933 року. Від 1924-го називалася Словацького. Будинки №75 та №77 – дерев’яні. Забудова вулиці: одно- і двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, одно- і двоповерхова забудова 2000-х років.
Паралельно до Пропелерної пролягає вулиця Загородня, названа так 1946 року. Від 1922-го вона називалася Потоцького, від 1933-го – Загорода. Будинок №6 – дерев’яний. Забудова: одно- і двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, одно- і двоповерхова забудова 2000-х років.
Паралельно до Загородньої йде вулиця На Чвертях, названа так 1933 року. Від 1923-го вона називалася Затишшя. Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, одно- і двоповерхові забудови 2000-х років. Паралельно до вулиці На Чвертях – вулиця Немирівська, названа так 1950 року. Від 1928-го вона мала назву Блонна (Лугова). Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, одно-, дво- і триповерхові забудови 2000-х років.
Паралельно до Немирівської пролягає вулиця Калнишевського, названа так 1992 року на честь останнього отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського (1690-1803). Від 1950-го вона була частиною вулиці Низинної, від 1958-го мала назву Хабарівська. Будинки №№2, 4, 6, 7, 8, 11, 19 – двоповерхові гуртожитки та житлові будинки барачного типу 1950-х років. Будинок №13 – триповерховий барачний гуртожиток 1950-х. У чотириповерховому житловому будинку 1960-х від радянських часів міститься магазин “Автозапчастини”, продуктова крамниця та бар. У 1970-1980-х тут також був комісійний магазин із продажу автомобілів, до початку 1990-х це був головний у Львові пункт торгівлі новими й уживаними авто. Тепер на місці колишнього автобазару – автостоянка. У п’ятиповерховому житловому будинку 1960-х за СРСР містився магазин промкооперації. Забудова вулиці: 2-3-поверхова барачна 1950-х і 4-5-поверхова 1960-х.
Перпендикулярно до Калнишевського йде вулиця Блажкевич, названа так 1993 року на честь української письменниці та громадської діячки Іванни Блажкевич (1886-1977). Від 1957-го вона мала назву Прокатна. Забудова: двоповерховий конструктивізм 1930-х, чотири– та дев’ятиповерховий конструктивізм 1970-х. Паралельно до Блажкевич простягається вулиця Мундяк, названа так 1993 року на честь львівського літературознавця Марії Мундяк (1928-1958). Від 1957-го вона називалася Новосільна. Під №5 – двоповерховий житловий будинок 1950-х. Забудова вулиці: п’ятиповерхова 1960-х.
Калнишевського з Широкою з’єднує вулиця Роксоляни, названа так 1992 року на честь дружини турецького султана Сулеймана ІІ Насті Лісовської (Роксолани) (1505-1561). Від 1957-го вона називалася Новозаводська, від 1974-го – Горєлова на честь російського радянського живописця. Будинки №№1-7 та №№2-14 – двоповерхові барачні забудови кінця 1950-х – початку 1960-х. Забудова вулиці: двоповерхова барачна 1950-х, п’яти-дев’ятиповерхова 1970-х, п’ятиповерхова 1980-х.
Паралельно до Роксоляни пролягає вулиця Кругова, названа так 1957 року. Забудова: двоповерхова барачна 1950-х та одноповерхова 2000-х років.
Роксолани з Левандівською з’єднує вулиця Повітряна, названа так 1933 року (Льотнича) на честь Левандівського летовища, яке існувало тут від середини 1920-х до 1939-го, як і всі інші левандівські вулиці, що стосуються авіасправи: Моторна, Пропелерна, Пілотів, Планерна, Ангарна. Від 1922-го вона мала назву 3 Мая на честь польської Конституції 1791 року. Під №1 за радянських часів був магазин “Техніка” управління “Львівелектромашпостачзбуту”, зараз тут гуртівня (паркет, морозиво). Під №2 від часів СРСР – Львівський холодокомбінат. Будинки №№5, 6, 8, 9, 12 – двоповерхові житлові барачні забудови кінця 1950-х – початку 1960-х років. У будинку №6 у 1950-х був Народний суд Залізничного району, в будинку №8 – книжковий магазин. У житловому будинку №15 у 1950-х роках містилася майстерня з ремонту взуття. Під №20 колись був кінотеатр “Супутник” (у 1950-х – імені Коцюбинського), тепер тут нічний клуб “Далі”. У будинку №24 за радянських часів містився овочевий магазин, зараз – крамниця продуктів “Левандівський ґазда” і кав’ярня. У будинку №38 у 1950-х була майстерня індпошиву одягу, нині цієї адреси не існує. У будинку №43 за часів СРСР був магазин “Продукти”. У дев’ятиповерховому житловому будинку 1970-х від часів СРСР працює бібліотека №15 для дорослих. На перетині Повітряної з вулицею Ганкевича від повоєнних часів є став. Забудова вулиці: одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, одно- та двоповерхові будівлі 2000-х років, дев’ятиповерхова житлова забудова 1970-х. На вулиці є діюча водяна колонка.
Роксоляни з Талліннською з’єднує вулиця Широка, названа так 1933 року. Від 1926-го мала назву Шевченка, в 1938-1946 рр. – Блакитної Армії на честь польського військового формування, утвореного у Франції 1917 року. У будівлі №1 від 1950-х був будинок культури селища Левандівка та бібліотека №15, згодом – будинок культури селища Жовтневе Залізничного району, нині тут народний дім “Просвіта” й магазин ритуальних послуг. В одноповерховій прибудові 1970-х №55-а за радянських часів був магазин взуття, зараз – крамниця “Все для дому” й перукарня “Геліос”. В одноповерховій прибудові 1970-х під №63 за часів СРСР був магазин продтоварів і госптоварів, тепер тут фотосалон і крамниця “Все для дому”.
У дев’ятиповерховому житловому будинку №64 за радянських часів був універсам “Жовтневий”, зараз тут магазин “Продукти” та ломбард. В одноповерховій прибудові кінця 1960-х під №65 за часів СРСР був магазин “Промтовари”, тепер – міні-бар і крамниця “Продукти”. В одноповерховій прибудові 1970-х під №70-а за радянських часів був овочевий магазин, нині – будинок побуту Львівської залізниці. У шестиповерховому житловому будинку 1960-х під №75 за часів СРСР був промтоварний і продтоварний магазини, зараз тут кав’ярня, крамниця “Продукти” й аптека. Під №81 розташований храм УГКЦ Вознесіння Господнього, збудований у 1993-2001 роках. Церкву спорудили на доброчинні пожертви парафіян і завдяки меценатській допомозі будівельних організацій і Львівської залізниці. В одноповерховій прибудові 1970-х під №86-а за радянських часів був овочевий магазин, зараз – гуртівня електроосвітлення та крамниця алкогольних напоїв “Золоте поле”. На перетині Широкої та Гніздовського від кінця 1990-х працює новозбудований левандівський ринок. Забудова вулиці: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, п’яти-, дев’яти- і чотирнадцятиповерхова житлова забудова 1960-1970-х.
Широку з Шевченка з’єднує вулиця Левандівська, названа так 1993 року. Від 1930-го називалася Янівська бічна, від 1936-го – Ідзіковського на честь польського військового пілота, який загинув під час перельоту Атлантики, в період німецької окупації – Вестрінґ, від 1950-го – Індустріальна, у 1975-1993 рр. – Новоросійська. Будинок №16-а – одноповерховий житловий барак 1950-х. Будинки №№11-23 – триповерхові житлові бараки кінця 1950-х – початку 1960-х. Будинки №14-а-28 – двоповерхові житлові бараки кінця 1950-х. Будинок №25 – чотириповерховий житловий барак кінця 1950-х – початку 1960-х – гуртожиток локомотивного депо. У двоповерховому будинку 1950-х під №30 міститься будівельне управління. Забудова вулиці: промислова польського й радянського періодів, барачна житлова забудова 1950-1960-х.
Паралельно до Низинної простягається вулиця Ловецька, названа так 1936 року. Від 1931-го мала назву Бема на честь польського політичного діяча й архітектора Юзефа Бема (1794-1850). Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова житлова забудова 2000-х років. Паралельно до Ловецької йде вулиця Підлісна, названа так 1933 року. Від 1931-го називалася Рея на честь видатного польського поета Міколая Рея (1505-1569). Будинок №15 – дерев’яний. Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одно- та двоповерхова житлова забудова 2000-х років. Паралельно до Підлісної пролягає вулиця Потебні, названа так 1956 року на честь видатного українського мовознавця, етнографа та фольклориста Олександра Потебні (1835-1891). Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одно- та двоповерхова житлова забудова 2000-х.
Перпендикулярно до Суботівської йде вулиця Сірка, названа так 1956 року на честь кошового отамана Запорізької Січі у XVII столітті Івана Сірка. Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одно- і двоповерхова житлова забудова 2000-х років, п’ятиповерхова житлова забудова 1960-х. Перпендикулярно до Суботівської простягається вулиця Нечая, названа так 1956 року на честь козацького полковника, героя визвольної війни 1648-1654 років Данила Нечая. Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одно- та двоповерхова житлова забудова 2000-х років. Паралельно до Нечая – вулиця Косинського, названа так 1956 року на честь керівника українського повстання проти польського поневолення у 1591-1593 роках Криштофа Косинського. Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одно- і двоповерхова житлова забудова 2000-х років. Блажкевич із Широкою з’єднує вулиця Суботівська, названа так 1956 року. Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, дев’ятиповерхова житлова забудова 1970-х, п’ятиповерхова житлова забудова 1980-х. На вулиці Суботівській 1999 року збудовано храм Святого Духа УАПЦ.


Частина 3

Повітряну з Левандівською з’єднує вулиця Ливарна, названа так 1957 року. Забудова: двоповерхові житлові бараки кінця 1950-х років. Перпендикулярна до Ливарної – тупикова вулиця Параджанова, названа так 1993 року на честь видатного українського кінорежисера Сергія Параджанова (1924-1990). Від 1957-го вона мала назву Пальмова. Забудова вулиці: дво- і триповерхові житлові бараки кінця 1950-х – початку 1960-х років.
Паралельна до Ливарної – вулиця Бандрівського, названа так 1993 року на честь українського письменника й мовознавця ХХ століття Дмитра Бандрівського. Від 1957-го вона називалась Автозаводська. Забудова: радянський двоповерховий конструктивізм 1950-х поліпшеного планування, дво- і триповерхові житлові будівлі 2000-х років. Повітряну з Алмазною з’єднує вулиця Ганкевича, названа так 1993 року на честь українського журналіста та редактора, члена Української Національної Ради ЗУНР Лева Ганкевича. Від 1957-го вона мала назву Дружинна. Забудова: житлові двоповерхові бараки кінця 1950-х – початку 1960-х. Паралельною до Ганкевича є вулиця Папоротна, названа так 1958 року. Забудова: двоповерхові житлові бараки кінця 1950-х – початку 1960-х. Ганкевича з Машиністів з’єднує вулиця Алмазна, названа так 1957 року. Забудова: двоповерхові житлові бараки кінця 1950-х – початку 1960-х.
Повітряну з Кузнярівкою з’єднує вулиця Озерна, названа так 1958 року. Забудова: радянський одно– і двоповерховий конструктивізм 1950-х поліпшеного планування, двоповерхова житлова барачна забудова кінця 1950-х – початку 1960-х. Озерну з Машиністів з’єднує вулиця Слюсарна, названа так 1958 року. До цього мала назву Будівельна. Забудова: радянський двоповерховий конструктивізм 1950-х поліпшеного планування, одноповерхова житлова барачна забудова 1950-х. Алмазну з Кузнярівкою з’єднує вулиця Дучимінської, названа так 1993 року на честь української письменниці Ольги-Олександри Дучимінської (1883-1988). Від 1957-го вона називалася Полярна. Забудова: радянський одно- і двоповерховий конструктивізм 1950-х поліпшеного планування, двоповерхова житлова барачна забудова кінця 1950-х – початку 1960-х.
Повітряну з Кузнярівкою з’єднує вулиця Машиністів, названа так 1957 року. Забудова: радянський одно- і двоповерховий конструктивізм 1950-х поліпшеного планування, одно- та двоповерхова житлова барачна забудова кінця 1950-х – початку 1960-х, дво- і триповерхові житлові будинки 2000-х років. Олесницького з Дучимінської з’єднує вулиця Кознярівка, яка називається так від 1931 року. Адресу №1/3 має Зал Царства Свідків Єгови, збудований на початку ХХІ століття. Забудова вулиці: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова. Паралельною до Кознярівки є вулиця Заболотівська, названа так 1950 року. Від 1938-го вона називалася Торуня. Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, дво- і триповерхова забудова 2000-х років. Алмазну з Кознярівкою з’єднує вулиця Сушка, названа так 1993 року на честь українського військового й політичного діяча, полковника Січових Стрільців Романа Сушка (1894-1944). Від 1957-го вона мала назву Колективна. Забудова: двоповерхова барачна 1950-х і триповерхова 1960-х.
Паралельна до Сушка – вулиця Геца, названа так 1993 року на честь українського художника ХХ століття Лева Геца. Від 1957-го вона називалась Ентузіастів. Забудова: радянський одно- і двоповерховий конструктивізм 1950-х поліпшеного планування, двоповерхова житлова барачна забудова кінця 1950-х. Алмазну зі Слюсарською з’єднує вулиця Ботанічна, названа так 1957 року. Забудова: радянський одно- і двоповерховий конструктивізм 1950-х поліпшеного планування, двоповерхова житлова барачна забудова кінця 1950-х. Широку з Естонською з’єднує вулиця Кочегарська, названа так 1950 року. Від 1871-го вона мала назву Підколійова, за часів німецької окупації – Ґлоріяґассе. Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одно-, дво- і триповерхова забудова 2000-х років. Паралельна до Кочегарської – вулиця Талліннська, названа так 1981 року. Від 1916-го вона була частиною вулиці Білогорської. Забудова: сецесія та конструктивізм.
Широку з Левандівською з’єднує вулиця Естонська, названа так 1981 року. Від 1871-го вона називалася Блоні Яновські, від 1931-го була частиною Білогорської. В одноповерховому житловому будинку №2 за польських часів був ресторан Германа. Забудова вулиці: одно- і двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова. Паралельно до Естонської йде вулиця Братів Климівих, названа так 1993 року на честь Івана та Гриця Климівих, членів ОУН (Іван Климів (“Легенда”), 1909-1942 – організатор Української повстанської армії, закатований нацистами). Від 1934-го вона називалася Білогорська бічна, від 1981-го – провулок Естонський. Будинок №21 – двоповерховий гуртожиток барачного типу кінця 1950-х – початку 1960-х з одноповерховою пізнішою надбудовою. Забудова вулиці: одно- і двоповерховий конструктивізм 1930-х. Паралельна до вулиці Братів Климівих – вулиця Бруснівська, названа так 1993 року. Від 1934-го вона була частиною вулиці Білогорської, від 1981-го називалася провулок Новоросійський. Забудова вулиці: сецесія, одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х. На вулиці є одна діюча водяна колонка.
Від Широкої починається головна вулиця колишнього селища Білогорща – Білогорща. Цю назву вулиця має від 1992 року, а від 1984-го вона називалася Новоповітряна. Тут розташовані музей і пам’ятник героєві визвольних змагань українського народу Романові Шухевичу (генералові Чупринці) на тому місці, де він загинув 5 березня 1950 року. Під №21 – православний храм Різдва Богородиці, до Другої світової це був римсько-католицький храм святого Антонія, збудований 1910-го. У 1990-х провели ґрунтовну реконструкцію храму, добудували бані. На вулиці Білогорща від 1990-х Літургії УГКЦ відбувалися в каплиці Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, у 2000-х спорудили однойменний храм. Забудова вулиці: одноповерховий конструктивізм 1930-1960-х років, одноповерхова садибна забудова, нові індивідуальні забудови.
Паралельно до Білогорщі на північ простягається вулиця Чупринки, названа так 1992-го, від 1984-го мала назву Новоповітряна бічна. Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-1960-х років, одноповерхова садибна забудова, нові індивідуальні забудови.
Вулицю Білогорщу з вулицею Стадників з’єднує вулиця Лаврівського, названа так 1993 року на честь українського композитора Івана Лаврівського (1822-1873). Від 1984-го вона мала назву Новоповітряний провулок №2. Забудова: одноповерхова садибна, нові індивідуальні забудови. Від Лаврівського до залізниці відходить тупикова вулиця Стадників, названа так 1991 року на честь української родини акторів і співаків першої половини XX століття. Від 1984-го вона називалася Новоповітряний провулок. Забудова: одноповерхова садибна, нові індивідуальні забудови.
Однією з магістральних вулиць Львова є вулиця Городоцька (назва походить від сучасного районного центру Львівської області міста Городок), яка на заході з’єднує проспект Свободи з межею міста. Початкова частина до розвилки з вулицею Шевченка від кінця XVI століття мала назву Святої Анни, бо закінчувалася однойменним костелом. Від 1871-го називалася Казимірівською на честь польського короля Казимира ІІІ Великого (1333-1370), який у 1340-х розпочав захоплення галицьких земель і приєднання їх до Речі Посполитої. Від 1933-го ця назва змінилася на Казимира Великого, за радянської влади в 1944-1964-х роках вулиця мала назву Чапаєва на честь радянського військового діяча часів громадянської війни в Росії 1917-1922 років. Від 1964-го ця частина вулиці, об’єднавшись
із горішньою частиною до межі міста, називалася 1 Травня на честь комуністичного свята міжнародної солідарності трудящих.
Частина вулиці від розвилки з Шевченка вулицею Залізничною до кінця XVIII століття називалася Краківською дорогою, від 1786-го – Городоцькою, від 1938-го – Токажевського на честь польського генерала, учасника українсько-польської війни 1918-1919 років Міхала Токажевського-Карашевича (1893-1964), за часів німецької окупації – Вінерштрассе (Віденська). Частина вулиці від Боберського до межі міста до середини ХІХ століття називалася Городоцькою дорогою за “рогаткою”, від 1871-го – Богданівкою, від 1933-го – Городоцькою. Від 1964 року всі три частини об’єднали у вулицю 1 Травня, яка від 1990-го називається Городоцькою.
Адресу №1 (тепер проспект Свободи, №44) за Польщі мала фабрика парасоль Вальдмана, в 1950-1960-х роках тут працювала перукарня, нині тут кафе-бар “Горлиця”, магазин білизни “Докар” і бар “Версаль”. Адресу №2 за польських часів мав Товарний будинок, від часів СРСР тут міститься обласний аптечний склад, за радянських часів тут іще був магазин “Здоров’я”, тепер це – аптека. У житловому будинку №3 за Польщі містилися біжутерія Кінстора, магазин тканин Адлерштайна й суконні товари Герстенфельда, в 1950-х – магазин товарів художньої вишивки, згодом крамниця “Філателія”, зараз тут весільний салон “Діва” та магазин ювелірних виробів “Агат”.
У житловому будинку №4 за Польщі були 1-ша фабрика парасоль, магазин музичних інструментів “Ліра” Ліпшютца й магазин грамофонів Балабана та Гехта, наприкінці 1980-х у цьому будинку відкрили перше у Львові кооперативне кафе “Хлібосол”, яке мало тоді надзвичайну популярність серед львів’ян, тепер це приміщення порожнє. У цьому ж будинку міститься магазин “Продукти”. У житловому будинку №5 за польських часів була годинникарська майстерня Аустрайхера й торгівля сукном Соломона Львова, в 1950-1960-х роках тут працювала чайна, нині – кафе-бар “Вілія” та магазин тканин “Снов’янка”, який працює від часів СРСР.
У житловому будинку №7 за Польщі була цукерня Заморського й перукарня Дюкера, донині тут від часів СРСР працює магазин “Дорожні речі”, за незалежності з’явилася також крамниця відео-аудіо та виробництво зовнішньої реклами “Неон”. Адресу №8 за Польщі мав магазин тканин Цєхановського, склад і продаж скла й порцеляни Апфельбаума та Бекеша, магазин колоніальних товарів Kaf-Tea, за радянських часів тут містилися ремонт годинників і клуб Добровільного протипожежного товариства, тепер тут салон одягу House, страхова компанія Alico AIG-Life, агенція нерухомості “Квартал-А” і гральні автомати.
У житловому будинку №9 за Польщі була фабрика меблів “Капезет” і магазин капелюхів та шапок Вальдманна, в 1950-1960-х – майстерня артілі “Побутобслуговування”, тепер – магазин “Взуття” й туристична фірма “Ферос”. Адресу №10 за польських часів мав магазин взуття Крішера, тепер тут в одноповерховому приміщенні, збудованому на початку 1970-х, міститься магазин “Сантехніка” та крамниця спорттоварів “Планета спорт”. У житловому будинку №11 за часів СРСР був магазин “Побутові товари”, зараз тут кафе “Бістро” й магазин канцтоварів “Галицький писар”. У житловому будинку №12 у 1950-х були клуб пожежників, магазини “Посуд”, “Одяг”, “Взуття”, виготовлення дверей і ремонт швейних машин. У житловому будинку №13 за Польщі працював магазин швейних машин і грамофонів “Сирена”, від часів СРСР донині тут міститься магазин “Електропобутові товари”. У будівлі №15 за польських часів був готель Фріда “Асторія”, від радянських часів тут міститься готель “Київ”, за часів СРСР тут також був Клуб творчої молоді, відомий у народі як “комсомольський андеґраунд”, і ательє мод 1-го розряду “Силует”, зараз у цій будівлі, крім готелю, – ремонт взуття й виготовлення ключів.
У житловому будинку №16 за Польщі була фабрика хутра Мар’яша, у 1950-1960-х – механічний технікум, у 1960-1980-х – магазин готового одягу фірми “Маяк”, нині – крамниця побутової техніки “Фокстрот”, магазин кухонних меблів “Рода”, кав’ярня, прокуратура й казначейство Шевченківського району. У будинку №17 (на розі з вулицею Наливайка) за польських часів був склад і магазин текстильних товарів Ерліха й фабрика парасоль та ціпків Гевюрца, зараз тут магазин побутової техніки “Технолюкс”. Адресу №18 у 1950-х мав скупочний пункт, тепер цієї адреси не існує. У житловому будинку №19 за Польщі працював магазин колоніальних товарів і магазин тканин Ґутмана, зараз тут крамниця “Комп’ютерний всесвіт”. Адресу №20 за польських часів мало карно-слідче ув’язнення, від часів СРСР донині тут слідчий ізолятор. Цю саму адресу за Польщі мав млин Горовіца-Зіманда.
У житловому будинку №21 за Польщі містилася друкарня Мадфоса й біжутерія Гальперна, у радянські часи тут був магазин головних уборів, тепер – крамниця цифрової техніки “Цифровичок”, кафе “Венеція” та заставний банк. У житловому будинку №22 за польських часів був магазин тканин Фінкельштайна і склад заліза Франкля, зараз тут кафе-бар. Адресу №23 за Польщі мав продаж швейних машин Ґроскопфа, в 1950-х – артіль “Кооптруд”, зараз тут ремонтно-будівельне управління “Галич” і фірма “Всесвіт даху”. Під №24 нині юридична клініка й магазин мобільних телефонів GEOX. У житловому будинку №25 за польських часів був продаж рільничих машин “Аграрія” Камінського, перукарня Розенберґа, ательє дамських капелюхів Нойвельта і магазин чоловічного готового одягу Барта та Штайна, за часів СРСР тут працював магазин дитячого взуття “Оленка”, взуттєвий магазин залишився донині, а за незалежності тут розмістили й салон мобільного зв’язку “Київстар”. У будівлі №26 за польських часів були міські казарми поліції, цю адресу мав і Ґродський заміський суд, у 1950-х тут була філія Українського театрального товариства, від часів СРСР і донині – Львівський державний університет внутрішніх справ.

Ілько Лемко
Фото: Олег Огородник

(с) Львівська газета
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2007/12/28/28623/
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/01/03/28656/
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/01/10/28666/
__________________
Головний ворог акваріуму - акваріуміст (с)
Охват Марьян зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
8 користувачів подякували Охват Марьян:
biabuchja (03.04.2010), KRUKOR (02.04.2010), lar (05.05.2010), Myron (03.04.2010), navy (03.04.2010), Noe (02.04.2010), Slavik (05.04.2010), Роман (02.04.2010)
Старий 02.04.2010, 21:35   #8
Jararaka
Акваріуміст
 
Аватар для Jararaka
The Мля
 

Реєстрація: 28.01.2008
Дописи: 824
Подякував(ла): 298
Подякували 2.889 разів в 680 дописах
Репутація: 2944
Ah Re: Історія мого міста

Лениво набирать многабукафф (я на работе сейчас), посему - про мой город можно почитать на Википедии, на сайтах dndz.ru, dndz.tv, массе других, ну и в гугле тоже много .

А можно и просто посмотреть клипы :






__________________
Пессимист спит с ножом под подушкой. Оптимист - тоже. Вдруг кто с тортиком придёт.

Востаннє редагував Jararaka: 02.04.2010 о 21:38..
Jararaka зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
5 користувачів подякували Jararaka:
biabuchja (03.04.2010), lar (05.05.2010), navy (03.04.2010), Noe (02.04.2010), Slavik (05.04.2010)
Старий 02.04.2010, 21:40   #9
Охват Марьян
Засновник форуму
 
Аватар для Охват Марьян
Львів, Левандівка
 

Реєстрація: 10.11.2007
Дописи: 8.733
Подякував(ла): 5.017
Подякували 30.917 разів в 6.720 дописах
Репутація: 31868

Аквафото Аквафото Аквафото Активність Меценат Акваріуміст року Аквафото Акваріуміст року Аквафото Аквафото 

Типово Відповідь: Історія мого міста

Фоторепортаж зі "старої Левандівки" :


Як і будь-яка місцевість, що несе одночасно сільську й міську естетику, Левандівка є дуже цікавою і поетичною. Мені не вдалося знайти в мережі задовільну історію цього району, і коментатори можуть в цьому допомогти. Відомо, що до 1939 тут було левандівське летовище, і це дало багатьом вуличкам характерні назви. Найбільш помітною з них є вулиця Повітряна, яку місцеві називають ПовітрЯною. Також поруч є головні залізничні вузли Львова: станція Клепарів, П"ятий парк, львівський двірець і магістральні залізничні розв"язки. Це дає підстави думати, що історія Левандівки, в тому числі, робітничо-залізнична.

Саме залізниця разом із головним вокзалом ізолює Левандівку від решти Львова. Вона оточує район з усіх боків, окрім Білогорщі, яка є фактично на межі міста.


левандівка на мапі


Через багатоколійні артерії, по яких комунікує Львів із зовнішнім залізничним світом, перекинуто два мости-шляхопроводи. Вони є єдиним цивілізованим способом потрапити на Левандівку, якщо не рахувати залізничних переходів. Ці два "гейтвеї" знаходяться на вулицях Сяйво (південні ворота) та Левандівській (східні ворота).




[краєвид з мосту на вулиці Сяйво. Вдалині видно Високий Замок і Кайзервальд; зліва вгорі можна розгледіти будівлі головного і приміського вокзалів. Левандівка зліва





краєвид з мосту на вулиці Левандівській. На горизонті житловий масив Рясне. Левандівка знову зліва

Левандівок є дві. Одна з них - це типовий совковий спальний район, що постав в 60-х роках. З типовими п"яти- та дев"ятиповерхівками (з вкрапленнями сталіністських одно- і двоповерхових бараків 50-х років), типовими забитими маршрутками магістральними вулицями, типовими двориками з гойдалками, гопніками і молодими мамами. Ця частина займає південь і захід району, і не дуже відрізняється від Сихова, Збоїщ чи Рясного-2. Про неї не будемо.





вуличка старої Левандівки; вдалині видніється типова спальна забудова



Друга частина, якій я приділю увагу, повністю інша. Вона почала будуватися в 30-х роках минулого століття і складається з одно- і двоповерхових будиночків-особняків, брукованих або грунтових вулиць, старих декоративних парканів, розвалених поштових скриньок, садочків і городів, еклектичних літніх кухонь та цілої купи різного привабливого мотлоху.

(Фотографування таких районів має свої особливості. На відміну від, скажімо, історичного центру, кожна будівля і кожна річ тут має свого конкретного господаря. І поява підозрілого на вигляд хлопця, який взявся чиюсь власність фіксувати фотоапаратом, не минається тут просто так. Я збився з ліку, скільки разів - із найнесподіваніших місць - з"являлися мешканці чи володарі об"єктів моєї цікавості і виясняли, що відбувається. Оскільки я об"єктивно фотографував чужу приватну власність, а надворі стояла епоха розвинутого рейдерства та правового нігілізму, то я завжди детально і дружньо пояснював, хто я, що фотографую і був готовий показати зроблені фотографії. Варто відзначити, що мешканці ніколи не виявляли агресії і у всьому мені вірили.)




стара Левандівка з супутника. Нижня межа виділеної території - вулиця Повітряна. Світла пляма справа - левандівське озеро, зелена пляма по центру - левандівський парк



Стара Левандівка обмежена Левандівським озером зі сходу, вулицею Повітряною з півдня та вулицею Калнишевсього з заходу. Левандівське озеро і Левандівський парк - приємні й корисні, але цілком невиразні об"єкти.



Усі вулички старої Левандівки беруть початок з вулиці Повітряної - єдиної левандівської вулиці, що може похвалитися бруківкою, церквою (в межах старої частини), рядом кіосків-магазинів, а також клюбом, де на момент візиту автора відбувався якийсь рокерський захід. Ця вулиця - найбільш міська з усіх старих левандівських вуличок (територію багатоповерхівок, нагадаю, ми обминаємо).




початок повітряної; ззаду - левандівська




малоцікавий кусок Повітряної до парку; справа - озеро



повітряна від перетину з вул. Сяйво - починається брук і польська багатоповерхова забудова



нефункціональна поштова скринька на вул. Тісній



ріг Повітряної та Тісної

Ділянки справа і зліва від парку - знову різні. Територія, що розташована правіше від парку, забудована наполовину особняками (або довоєнними, або побудованими зовсім нещодавно), наполовину 2-3-поверховими панельними або цегляними будинками радянського періоду (але без чотирнадцятиповерхових монстрів). Як і по всій старій Левандівці, будинки і садиби тонуть в зелені та спокої, а лабіринт проходів між наділами та вуличками - немов із дитячого казкового фільму.



початок вул. Папоротної






частина вул. Алмазної







вул. Ганкевича








вул. Озерна



вул. Машиністів




вул. Олесницького. Парк уже справа




вид з вул. Кузнярівки на Кортумову гору



кінець вул. Кузнярівка і східний рубіж Левандівки. Попереду - залізнична станція Клепарів



На півночі стару Левандівку обмежує невелика лісосмуга і звалище, від якого до Повітряної простягаються довгі, вузенькі й дуже часті вулички. Це ділянка зліва від парку, куди місто не змогло добратися через неймовірну тисняву. Відстань між вуличками - яких 30-40 метрів, між ними ледве вміщаються старенькі особняки і присадибні ділянки.




вул. Немирівська








вул. Пропелерна



прямо між хатами розмістився крихітний цвинтар - приблизно 100х30 м



хрести підступають прямо під подвір"я









два дерев"яних будинки - справжня рідкість у Львові




вул. Загорода

Левандівка у знаках та вивісках...

























__________________
Головний ворог акваріуму - акваріуміст (с)
Охват Марьян зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
12 користувачів подякували Охват Марьян:
biabuchja (03.04.2010), Gemeni (02.04.2010), KRUKOR (02.04.2010), lar (05.05.2010), navy (03.04.2010), Noe (02.04.2010), Oleh_kkk (07.11.2010), Slavik (05.04.2010), андрій с (16.04.2010), КАрлсон (04.07.2012), Роман (02.04.2010), Сихівчанин (02.04.2010)
Старий 02.04.2010, 21:48   #10
kelast
Почесний учасник
 
Аватар для kelast
Львів
 

Реєстрація: 11.11.2008
Дописи: 693
Подякував(ла): 1.057
Подякували 1.012 разів в 408 дописах
Репутація: 1043
Типово Відповідь: Історія мого міста

Ого , Марьян треба дуже любити свій район, щоб так його гарно зобразити . Особисто я Левандівку недолюблюю оскільки один раз мені там по голові настукали
kelast зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Користувач подякував kelast за цей допис:
lar (05.05.2010)
Відповідь

Закладки


Тут присутні: 1 (учасників - 0 , гостей - 1)
 
Параметри теми

Ваші права у розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете писати дописи
Ви не можете долучати файли
Ви не можете редагувати дописи

BB-код є Увімк.
Усмішки Увімк.
[IMG] код Увімк.
HTML код Вимк.

Швидкий перехід

Схожі теми
Тема Автор Розділ Відповідей Останній допис
Кусочки мого підводдя. Александр11 Прісноводні акваріуми учасників форуму 22 14.12.2009 12:48
Як виглядає мрія мого життя Sandra Ber Прісноводні акваріуми учасників форуму 33 31.10.2009 21:33
День міста PARTAGAS Балачки 13 12.05.2009 22:48
Моя історія johnson100 Прісноводні акваріуми учасників форуму 9 23.02.2009 01:27
Зоомагазини міста Чернівці valerius Аквамагазини, зоомагазини, інтернет-магазини 0 05.12.2008 18:47


Часовий пояс GMT +3. Поточний час: 09:15.



All rights reserved